Нове життя історії, якій 60 років. Пригоди Юрчика і його діда

Складно повірити, але ви тримаєте в руках не просто книгу, а витвір багатьох людей з різних епох.
Ця історія була складена у далекому 1964 році відомою казкаркою того часу Наталею Забілою. І отримала новий подих за 60 років з талановитими малюнками Юлії Череди, вже у 2024 році.

Книжки Наталі Забіли були настільними для цілого покоління дітей. Ще тридцять років тому її прізвище знали всі,

бо майже кожен читав з дітьми видання «Ясоччина книжка»,

«Весела абетка», «Катруся вже велика».

Перед нами стояло завдання знайти спадкоємців Наталі Забіли.

Далі трохи законодавчих цікавинок. За законом, авторські права на твори переходять правонаступникам як спа-

док. Зазвичай це діти чи онуки автора. І видати твір без їхнього дозволу неможливо.

Він стає суспільним надбанням лише через сімдесят років після смерті автора.

Тож де шукати правовласників нашого омріяного «Юрчика»? Чи мають вони

оформлені майнові права? Такі складні питання постали перед нами — молодим видав-

ництвом, якому й року не було.

Ми розпочали пошуки в інтернеті. Спочатку з’ясували, яке видавництво останнім видавало книжки авторки.

Знайшли два відомі видавництва. Написали листи обом, але відповіді не було. Наступним кроком став похід у бібліотеку. Добре, що навичка шукати інформацію в бібліотеках

залишилася зі студентських років. Тримаючи в руках одне з видань Наталі Забіли, побачила незвичний напис: «Редак-

ція висловлює подяку Наталії Михайлівні Божко…». «Наталії Божко» крутиться в моїй голові… І от згадую

з біографії авторки, яку вже тоді вивчила напам’ять, що Тарас Божко — син Наталі Забіли. Швидко шукаю інфор-

мацію в інтернеті й знаходжу, що Наталія Божко — викладачка харківського вишу. Харківського! Харків — місто, де

жила Наталя Забіла. І де розташоване наше видавництво!

І де живемо ми!

На вулиці 2023 рік. Триває війна. А ми в центрі Харкова

зустрічаємося з онуком авторки — Олександром Тарасовичем Божком і його дружиною — Наталією Михайлів-

ною Божко. Вони, до речі, колись, як і Наталя Забіла, жили в будинку «Слово». Сім’я так дбайливо ставиться до пам’яті

про Наталю Забілу, так пишається нею і надійно оберігає всі її надбання.

Неймовірна зустріч! Ми всі зацікавлені дати нове дихання твору, що написаний у часи, коли писати

українською для дітей було справжнім дивом.